Де Водяна і Бик злили навічно води,
Де диким полем кураї несло.
На радість людям, ворогам на шкоду,
235 осінь зустріча село.
Як воїн-богатир, на роздоріжжі
З орлиним поглядом у всі кінці
Стоїть моє козаче Криворіжжя
Плекаючи жита і пшениці.

Село розташоване при злитті річок Бик і Водяна. Урочище Криворізьке - «древнейшее запорожское займище, старожитня казацкая маятность» згадується з 1690 року, як запорізький зимівник. Та в 1779 році ці землі поступили ранговою дачою в користування і «во владение» прапорщику Шидловському (16 тисяч десятин землі). Пізніше по праву спадщини слобода Криворожская перейшла до коллежского асесора, поручика Євдокима Стефановича Шидловського. Поміщик заселяв землі кріпаками з різних губерній. Це були селяни з Воронежскої, особиста охорона Шидловського (Гайдуки), Орловської губерній та інших. Більшість чоловічого населення говорила про козацьке походження села, бо у козачих зимівниках переважали чоловіки. Зимівчани, що залишалися, одержували 12 років «слободи» (звільнення від повинностей на користь землевласника).

1800-1804 рр. була побудована велика камінна церква Успення Пресвятої Богородиці на місці контори і гаражів. У війну в неї попала авіабомба і вона була наполовину зруйнована. Вже після війни її розібрали на постройки для колгоспу.

Криворіжжя було волосним центром. Існувало 7 великих поміщицьких маєтків. Кордон волості проходив с.Ганнівка, була церковно-приходська школа, початкова, працював фельдшер, буцегарня, кабак, магазин, 3 вітряні мельниці, за рік проводилися 2 ярмарки.

Прогриміла революція, в квітні 1918 р. Криворіжжя було окуповане німецько-австрійськими військами. Для боротьби з загарбниками селяни створили партизанський загін до 300 чоловік на чолі з І.Т. Трембою і М.С.Підопригорою, загинуло 35 односельців, а 1929 році організовано колгосп «Червоний партизан», головою якого було обрано Могилатова Л.Н.

Та назва колгоспу стала причинною смерті більше сотні селян Криворіжжя в лютому 1943 року. Біда чорним крилом огорнула село. В кожний дім постукала смерть. Установлено 97 прізвищ із них 15 дітей, отець Олоексій і вчителька німецької мови, що хотіли захистити село. Перемога прийшла, та 107 захисників села не повернулись.

Село моє, святе, до болю миле,
Вкарбоване у серце назавжди,
Тебе чужинці мучили, морили,
А ти ще кращим стало від біди.
Парує на столі пахуче хлібне диво
А скільки праці в ньому, поту, мук ?
З благоговінням, радістю щасливий,
Вдихаю я тепло селянських рук
Вкладали в нього силу й розум свій
Тямущі люди з досвідом багатим
Щеглови, Кен, Анчишкін, Маковій,
Тютюнники, Козлови, Караваті,
Шматьки і Лашини, Житкови, Бережні.
Степан Муратов, Броваренко Йосип...
І вже завчасно вибачте мені
Що всіх перелічити не вдалося.

Одна доля, одна дорога, і в колгоспа і села. Минає час, змінюються назви. І вже не «Червоний партизан», а «Рута плюс» 10 років сіє, збирає врожаї. І тільки селяни залишилися, прикипіли до землі, з діда-прадіда несуть почесну вахту, продовжуючи історію, та дай Боже бачити імена керівників ООО «Рута плюс» і всіх хліборобів цього підприємства в новітній історії нашого села.

До правди йдіть, гнилі порядки руште
І повний клуб, і в полі повний сніп...
Спасибі всім, хто вклав тепло і душу
В духмяний, ніжний криворізький хліб.